Хустський район знаходиться у передгірській та гірській зоні серединної частини Закарпаття. Південні межі району проходять по державному кордону України з Румунією. Площа району – 1,0 тис. кв. км (1/12 площі області).В районі одне місто обласного підпорядкування - Хуст, одне селище міського типу - Вишково, 59 сільських поселень, підпорядкованих 25 сільським радам.
Клімат помірно-континентальний. Зима м'яка, літо тепле. Середня температура січня на низовині -2, -3 градуси за Цельсієм, у липні + 19. В гірській частині трохи прохолодніше. Річна кількість опадів на низовині 600 - 700 мм , у передгір'ях - 800 – 1000 мм.
Гірські схили густо заліснені, багаті дарами природи (гриби, лікарські рослини, ягоди, горіхи, жолуді, каштан їстивний).
Ріки Теребля та Ріка з численними притоками створюють затишні улоговини, вузькі коридори, низовини, розподіляючи передгір'я Полонинського та Вулканічного хребтів Українських Карпат на ряд невеликих масивів з неперевершеними пейзажами.
Ріка Тиса, що протікає по території району зі сходу на захід майже впритул попід Вулканічним (Гутинським) хребтом, набуває тихого спокійного характеру. Русло її мінливе в межах 40 - 100 м . Глибина 0,5 - 4 м .
На берегах річок та струмків - безліч чудових природних пляжів. У річкових долинах та улоговинах затаїлися гарні, багаті села Хустщини, зі збереженими до наших днів прадавніми віруваннями, традиціями, звичаями, оригінальною різноманітною кухнею, своєрідною архітектурою - цінними пам'ятками дерев'яного та кам'яного зодчества ХІІІ-ХХ ст.(храми, житлові, унікальні господарські та промислові споруди).
В легкодоступних місцях збереглося багато унікальних пам'яток природи: 300-400- літні дерева, водопади, гірські озера, скелі-останці та скелі-стрімчаки, ряд реліктових та екзотичних рослин, унікальні урочища.
Найбільшим багатством Хустщини поправу вважається екологічно чисте повітря та значна кількість мінеральних та термальних джерел.
Хустський район в сучасних адміністративних межах до 1953 року називався Хустський округ. На території району, як і усього Верхнього Потисся, влада угорських феодалів почала поширюватися в XI ст. Спочатку на лівий, а потім на правий берег Тиси і далі в гірську зону Карпат.
Басейн Верхньої (гірської) Тиси, тобто територія східної частини Закарпаття має назву Мараморош. Щодо середньовічної історії Хустщини, як частини Мараморошу, існують певні версії, переважно з угорських джерел і попередніх досліджень, приведені ще в 1938 році в книзі чеського автора Іоана Душанека «Хуст у Марамороші». Тут вказується, що в 1070 році на Угорщину через Мараморош був здійснений напад ворога, який потім був розбитий угорськими вождями Гейзою та Ладиславом (Ласло). Згодом, у 1090 році, вже будучи королем, Ласло і наказав спорудити неподалік місця поразки ворога замок із каменю, що дістав назву Хустський.
Дещо раніше, як стверджують старі угорські хроніки, на лівому березі Тиси був споруджений замок Вишківський (Вишково).
Споруда на горі Варгеді (Замкова гора), що височить на 600 м , уперше згадується в латинському документі 1273 року. Як і Хустський замок, Вишківський виконував функції охорони «соляного шляху», що пролягав від солотвинських копалень уздовж ріки Тиса.
Однак примітивні дерев'яні та земельні споруди фортеці у Вишкові з часом перестали відповідати своєму призначенню і вже наприкінці XIV ст. перетворилися на запустілі руїни. Функції оборони і контролю шляхів перейшли виключно до Хустського замку.
